ЧЕПУРУ́ХА, и, ж., розм.
1. Жін. до чепуру́н. То не прибрано в кухні — і вона гарикає Христі; а розпочне Христя прибирати, вона гукає: — Оця ще мені чепуруха (Мирний, III, 1954, 233); Треба сказати, що тітка Ликера була чепуруха надзвичайна (Добр., Ол. солдатики, 1961, 15); Досить довго похлюпавшись, мокра чепуруха [галка] стрибнула вбік, стала в куточку біля самого столу, куди падав промінь сонця. Вона дзьобом перебирала своє пір’я і сохла. (Коп., Як вони.., 1961, 68).
2. жарт. Велика чарка. Здригнувсь [Турн], мов випив чепуруху (Котл., I, 1952, 239)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 295.