ЧЕПУРІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. чепури́ти, чепури́тися. Дух охайності, чепуріння опанував її цілком — і вона товклась по цілих днях: двічі побілила хату знадвору і всередині, щодня підмазувала комин та підводила червоним глеєм припічок (Коцюб., II, 1955, 29); "Хазяїн" щоночі ганяв Козакова по "язика".. Не до шику було, не до чепуріння (Гончар, III, 1959, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 294.