ЧЕРЕВИ́КИ, ів, мн. (одн. череви́к, а, ч.,). Вид невисокого взуття перев. на шнурках або гудзиках. Якби мені черевики, То пішла б я на музики (Шевч., II, 1953, 116); На ногах, трохи завеликих для її дрібної постаті, мала [дівчина] шнуровані черевики (Фр., VI, 1951, 162); [Терешко:] І де ти виріс такий? ..Сухий та нелюдяний. Як кажуть, ні до чобота каблук, ні до черевика рант (Зар., Антеї, 1962, 12); У Відні купив собі дешевий плащ.., бриля і літні черевики (Коцюб., III, 1956, 267).
Роззува́ти череви́ки див. роззува́ти.
◊ Стопта́ти бага́то (не одну́ па́ру, сім пар і т. ін.) череви́ків див. сто́птувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 302.