ЧЕРЕПА́ХА, и, ж.
1. Покритий роговим або шкірястим панциром плазун, який повільно рухається на коротких кінцівках, що, як і голова, можуть втягуватися в панцир. Вони закинули волок і витягли черепаху, котра з переляку підгорнула під черепки лапи й голову і лежала, наче мертва (Н.-Лев., І, 1956, 417); Довжина панцира найбільшої в світі черепахи дермохеліс (до речі, знайдено її на Далекому Сході, біля берегів нашої країни) — понад два метри, вага — до 600 кілограмів (Наука.., 10, 1965, 43); *Образно.— А чи правда, що там уже з моря на берег стальні черепахи лізуть? — Дредноути їхні гірше стальних черепах,— пробасив з-під стіни кремезний, з перев’язаною рукою чоловік в зашмарованім одязі, з вигляду корабельний кочегар (Гончар, II, 1959, 127); *У порівн. Очі її не сходили з перекинутого човна, що мов черепаха хитався серед хвилі (Мирний, І, 1952, 312); Танк, підвівши тупе рило, як черепаха поповз уперед (Панч, Іду, 1946, 104); // перен., розм. Вайлувата, млява людина. — Прошко, черепаха ти несусвітня, де ти там? — вигукував Суворов, стоячи біля намету в капцях (Добр., Очак. розмир, 1965, 128).
∆ Слоно́ва черепа́ха див. слоно́вий.
◊ Іти́ (повзти́, ру́хатися і т. ін.) черепа́хою (як, на́че, нена́че, немо́в черепа́ха)— рухатися, іти дуже повільно, незграбно. Хоч би швидкості були, я б зманеврував, а то йдеш, як черепаха (Ю. Янов., I, 1954, 54); Поїзди на крутому підйомі повзли черепахою, і хлопці легко вискакували на підніжки (Гур., Життя.., 1954, 237); — Ходить [Ватя] неначе та черепаха (Н.-Лев., IV, 1956, 138).
2. збірн. Рогові пластинки з панцира цього плазуна.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 306.