ЧЕ́САНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до чеса́ти 1, 2. Навіщо їй ті розкішні довгі коси, пиха й гордість дівоча, миті, чесані й плекані з таємничими дівочими надіями (Коцюб., І, 1955, 267); Щось над ними заворушилося, закректало, і з печі звісилася скуйовджена, давно не чесана голова старезного діда (Мур., Бук. повість, 1959, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 313.