ЧЕСТЬ, і, ж.
1. Сукупність вищих моральних принципів, якими людина керується у своїй громадській і особистій поведінці. Якщо член або кандидат у члени ЦК КПРС заплямував свою честь і гідність, він не може залишатися в складі Центрального Комітету (Статут КПРС, 1961, 13); Нехай же ми раби, невільники продажні, Без сорому, без честі,— хай же й так! А хто ж були ті вояки одважні, Що їх зібрав під прапор свій Спартак?.. (Л. Укр., І, 1951, 114); // Громадська, станова, професійна і т. ін. гідність людини. Став Степан серед хати і, трясучи кулаком у повітрі, крикнув: — Ой не попадайся мені більше, падлюче кодло! Я за дворянську честь гірко помщаюся!.. (Хотк., І, 1966, 70); На партійних, профспілкових і комсомольських зборах торговельних організацій часто обговорюються питання про честь працівника торгівлі, про його місце в рядах будівників комунізму (Ком. Укр., 11, 1964, 21); Вслухаєшся в слова молодої колгоспниці і радієш: як глибоко запали в її душу інтереси артілі, всього колективу, як дорожить вона хліборобською честю (Хлібороб Укр., 9, 1963, 10); [Омелько:] Слухайте ж сюди, панове товариство!.. Хазяйку на вечорницях поважать і шанувать, як матір, з дівчатами обіходитись з повагою; та не забувать, братця, що чесна дівчина — то є краса і честь усього села (Кроп., І, 1958, 69); Сашко трусонув Івана за плече.— Слухай, ти! Та ти ж честь усієї бригади ставиш під удар! (Головко, І, 1957, 426); Він знав: прапор — символ солдатської честі! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 32); Інтереси роти, честь роти стали його особистими інтересами (Гончар, III, 1959, 187); // Добра, не заплямована репутація, авторитет людини, її чесне ім’я. [Перун:] Пане начальнику! Чуєте, вона образила вашу честь! Зараз кажіть взяти її під арешт! (Фр., IX, 1952, 392); // Невинність, цнотливість (про жінок). Все чекає великого Юрія. Як молода дотримує честі до вінця, так все доокола, вся природа чекала приїзду кінного лицаря (Хотк., II, 1966, 23); Олена на ті посиденьки не ходила, щоб, не дай боже, не прописав хто Оксенові в письмі, що вона тут без нього розгулює та гайнує свою жіночу честь (Тют., Вир, 1964, 23).
◊ Берегти́ (оберіга́ти, борони́ти) честь кого, чого — дотримуватися морально-етичних правил гідності, боротися, захищаючи гідність кого-, чого-небудь; Ви́ступати (виступи́ти, ста́ти, постоя́ти, боро́тися і т. ін.) за честь чию, кого, чого — захищати гідність кого-, чого-небудь. Він [композитор] пише. Чує він — ще тільки сам — Гарячі звуки незабутніх днів, Коли за волю, честь людську і право Ішли бійці невтомні і хоробрі (Рильський, II, 1960, 92); Діво́ча честь — незайманість, невинність, цнотливість дівчини. [Домаха:] Чи ти й тоді з матір’ю радився, як почав до мене залицятись? Чи не вона тебе навчила стоптати і мою дівочу честь? (Кроп., II, 1958, 130); Лихі язики можуть кидати тінь на її злидні, але ніхто не кине тіні на її спрацьовані руки і чисту дівочу честь (Стельмах, І, 1962, 293); Зачіпа́ти (зачепи́ти) честь див. зачіпа́ти; З че́стю [ви́конати, ви́тримати] що — дуже добре, з великою гідністю. — Ми до фінішу вчасно прийшли. З честю виконали, товариство, завдання, що на себе взяли (Сос., І, 1957, 498); Починається сівба, великий екзамен. Витримайте його з честю (Зар., На.. світі, 1967, 220); З честю, сповнені щирої гордості, високо несуть свій овіяний революційними подвигами прапор комуністи Київщини (Ком. Укр., 1, 1969, 25); Кла́сти (покла́сти) на собі́ честь — не бажати принижуватися і втрачати свою гідність. — Сідлай коня! Тебе б треба, взявши за шию, вести до обозу на вірьовці, як собаку, та вже я честь на собі кладу: пограй уже, так тому й бути, в остатній раз на коні! (П. Куліш, Вибр., 1969, 134); Вона впізнала своє полотно на сорочці в осавулиного хлопця, та тільки поклала честь на собі, — не хотіла чіплятись (Н.-Лев., II, 1956, 191); Кля́сти́ся [своє́ю] че́стю — присягатися власною гідністю, запевняючи кого-небудь в чесності своїх дій, вчинків і т. ін. — Клянусь своєю честю! — задзвенів голос Щорса у високому незабутньому хвилюванні. І полк поклявся честю (Довж., І, 1958, 147); Такий він талановитий, прямо, я сказав би, геніальний. Ви не думайте, що я вам як матері,— ні, клянусь честю, ні. Я серйозно (Хотк., І, 1966, 172): Ма́ти честь див. ма́ти2; Нема́є (нема́) ні че́сті, ні со́вісті див. со́вість; Не ма́є ні че́сті, ні сумлі́ння; Нема́є (нема́) ні че́сті, ні сумлі́ння див. сумлі́ння; По́ле че́сті, заст.— поле битви; військове поприще. Чому втекти не смію з поля честі або на власний меч грудьми упасти? (Л. Укр., І, 1951, 195); Пора́ (тре́ба) й (і) честь зна́ти див. зна́ти; Роби́ти (зроби́ти) честь кому, чому: а) бути чиєю-небудь прикрасою, гордістю. Видавались з маси співу такі чисті та дужі голоси, котрі зробили б честь сцені у великих театрах (Н.-Лев., II, 1956, 403); б) виявлятися нарівні з неабиякими можливостями, здібностями кого-небудь. — Не те що практикантці, а кандидату математичних наук зроблять честь такі розрахунки… (Собко, Срібний корабель, 1961, 203); Вона рішуче вхопила хлопця за плечі й трусонула його з силою, яка б зробила честь першому-ліпшому парубкові (Кир., Вибр., 1960, 286); Сло́во че́сті — словесна формула для запевнення в істинності, правдивості сказаного. [Лицар:] Слово честі, не розумію (Л. Укр., II, 1951, 197); — Дядю Миколо, а ви знаєте, Славко — поет. Він вірші пише, слово честі! (Коз., Гарячі руки, 1960, 193); Одмахуючися від думки, що вона робить нечесно, вже вдруге порушуючи своє слово честі, Сахно вдарила веслом і рушила в протоку тунелю (Смолич, І, 1958, 78); [Гуня:] А тепер дай слово честі (Довж., І, 1958, 273); Спра́ва че́сті — те, що визначає гідність особи, колективу і т. ін. Обов’язок і справа честі кожного здатного до праці громадянина СРСР — сумлінна праця в обраній ним галузі суспільно корисної діяльності, додержання трудової дисципліни (Конст. СРСР, 1977, 24); Поставив він собі за справу честі Найважчий камінь зразу перенести (Криж., Калин. міст, 1940, 54); Суд че́сті — громадський суд, який розглядає вчинки, що принижують гідність особи, яка їх зробила, оскільки вони несумісні з високими моральними принципами. Зчепившись із Сагайдою, Антонович.. погрожував, що віддасть його на офіцерський суд честі (Гончар, III, 1959, 331); Уйма́ти че́сті див. уйма́ти; Честь мунди́ра — удавана гідність особи як представника певної організації або гідність якоїсь організації. Не повезло йому .. або прокрався, чи ще що трапилося,— ну, під суд не віддають, бо честь мундира бережуть,— треба йти з полку (Хотк., І, 1966, 173); — Тут не училище, і я йому не курсант,— огризнувся Берник.— Він за честь мундира турбується, а я за людей (Мур., Бук. повість, 1959, 215); Честь че́стю, в знач. присл.— як і належить; гідно, чесно.— Одного разу я за ніч відвідав 28 трактирів. Але все було честь честю. Я ніде не випив більш як по три кухлі пива (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка— 1958, 42); — Я їй адресу написав. Усе честь честю… (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 32).
2. Повага, пошана, визнання кого-, чого-небудь. Писар в дверях переглянувся з писаршею і прищулив одно око: дивись, мов, яка нам честь! (Н.-Лев., IV, 1956, 55); І честь в селі була його словам: добро громадське вище свого клав він (Фр., XIII, 1954, 61); — Спасибі, товариство, за честь, що виявили ви моєму синові Остапу (Довж., І, 1958, 253); Звання письменника — висока честь, але воно покладає на носія його і великі обов’язки (Рильський, IX, 1962, 174); Вутанька й сама не сподівалась такої честі. З криничан на губернський з’їзд Рад потрапило їх лише двоє: вона та Нестір Цимбал (Гончар, II, 1959, 165); // Знак уваги, пошани, виявлений кому-небудь. Поховали сини Кайдаша з великою честю, просили священника занести батька в церкву (Н.-Лев., II, 1956, 354); Колись-то Мужика Лисиця попитала: — Скажи, будь-ласкав, куме мій, За що це честь така ось шкапі цій! (Гл., Вибр., 1951, 19).
◊ Бага́то (забага́то) че́сті кому, для кого, перев. ірон. — не вартий хто-небудь уваги, високої оцінки тощо. Багато честі для мене зватись правою рукою дядька, добре було б, якби мене можна було назвати одним пальцем на його руці (Л. Укр., V, 1956, 169); Оленка зголосилася побігти за нею, але Мокроус на правах комсорга спинив її.— Багато честі твоїй подрузі, Оленко. Нехай іде собі, куди розігналася (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 26); Віддава́ти (відда́ти) честь див. віддава́ти; Віддава́ти (відда́ти) [оста́нню] честь кому — те саме, що Віддава́ти (відда́ти) оста́нню шану (див. віддава́ти). —Що тебе не буде, я знала, розумівши, що час до приїзду на похорон був закороткий і що ти доїхати не вспієш, хоч би й як бажав віддати батькові останню честь (Коб., II, 1956, 311);— Ми їм честь мусимо віддати і поховати по-християнському, як слід, усенародно покласти в землю героїв революції… (Мик., II, 1957, 310); На (в) честь чию, кого, чого і заст. кому, чому — що-небудь робити, створювати і т. ін. на знак поваги, пошани, на пам’ять про когось або щось. У вересні 1934 року вся країна святкувала вісімдесятиріччя життя і шістдесятиріччя творчості Мічуріна… Робітники й колгоспники влаштували в місті на його честь урочисту демонстрацію (Довж., І, 1958, 494); — На честь більшовика-гвардійця — салют! (Гончар, III, 1959, 125); Вечірка на честь приїзду гостя почалася (Ю. Янов., І, 1958, 630); Ти не повіриш, як мене всерйоз брали на Буковині — три вечори в мою честь дали — страх сказати, чистий сміх! (Л. Укр., V, 1956, 375); — Хрестили його у нашій церкві, назвали в дідову честь теж Петром (Стельмах, II, 1962, 73); Заходьте в світ, де склиться джерело, Де в’ються ластівки, снують брунатні бджоли, Де в честь оратая пшениця гне стебло, Де дерево життя не зав’яда ніколи! (Рильський, III, 1961, 152); Роби́ти (зроби́ти) честь кому, чому — виявляти повагу, пошану до кого-, чого-небудь. Тепер же я маю тільки подякувати за честь, яку зробили мені Ви [І. Франко] і Ваша, чи то пак наша, редакція, запрошучи мене до роботи (Л. Укр., V, 1956, 211); Уважав себе [Співак] за найрозумнішого й великого патріота.. Для того, думав, що робить велику честь зборам своєю особою (Март., Тв., 1954, 278); Удосто́юватися (удосто́їтися) че́сті див. удосто́юватися; Честь і сла́ва (хвала́, ша́на) кому, чому, ритор.— заклик віддати належне гідності й досягненням певного народу, трудового колективу і т. ін. Честь і хвала невмирущому таланові і довічна йому слава! (Мирний, V, 1955, 422); Честь і шана всім трудящим В кузні, шахті чи з серпом; Хай для нас життя їх кращим Буде прикладом — зразком! (Граб., І, 1959, 511).
3. Те, що дає право на шану, повагу, визнання. Російському пролетаріатові випала на долю велика честь почати ряд революцій, які з об’єктивною неминучістю породжувались імперіалістською війною (Ленін, 31, 1973, 88); — Почнемо! Почнемо! — заметушився дідусь. Йому, як найстарішому в оселищі, припала честь розпочати свято обжинок (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 518); — Малаєць — наш хазяїн — був природжений моряк. В тих краях морем здебільшого ходять малайці, а яванці не сперечаються з ними за цю честь (Ю. Янов., II, 1958, 152).
◊ Ма́ю честь; Честь ма́ю, заст.: а) шаноблива форма звертання із знач.: удостоїтися чого-небудь. — Вибачте, будьте ласкаві. Професор Карташов з Петербурга. Маю честь освідчитись,— сказав прибулий (Довж., І, 1958, 441); [Крикун:] Редакція столичної газети, яку я маю честь представляти, доручила передати вам, товаришу командуючий фронтом, вам, безстрашному полководцеві, гаряче поздоровлення (Корн., II, 1955, 9); б) шаноблива форма прощання з ким-небудь. [Вадим:] Дозвольте йти. [Ярослав:] Прощайте. [Вадим:] Маю честь (Лев., Драми.., 1967, 410).
4. у знач. присудк. сл. або прикладки. Той, хто (те, що) є характеристикою величі, гордості якого-небудь місця, середовища і т. ін. Партія — розум, честь і совість нашої епохи, радянського народу, що здійснює великі революційні перетворення (Програма КПРС, 1961, 119); [Пашкевич:] Чернишевський — великий демократ, "справжня честь Росії" (Довж., І, 1958, 428).
◊ Дій його́ че́сті, у знач. виг.— виражає подив, захоплення від чого-небудь. Почухався Хома, став озиратись.. Дій його честі!.. сюди-туди переминається… далі шморг з хати мовчки!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 235); Ой, дій його честі! Треба мерщій лібретто писати та присвятити попаді, такій хорошій співусі (Мирний, III, 1954, 202).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 316.