ЧИМА́ЛО, присл.
1. Немало, досить багато (перев. про кількість чого-небудь). Набралася молодиця Глечиків чимало Та з хутора тихесенько Й почимчикувала (Щог., Поезії, 1958, 482); Мовчки вони пройшли ще чимало (Мирний, III, 1954, 46); Довго служив Микола в забродській ватазі і заробив чимало грошей (Н.-Лев.,II, 1956, 251); На розі від майдану, де церква, біля школи людей уже зібралося чимало (Головко, II, 1957, 53).
◊ Ковтну́ти чима́ло ли́ха (го́ря і т. ін.) див. ковтну́ти; Перепсува́ти чима́ло не́рвів див. перепсува́ти; Чима́ло води́ збі́гло див. збіга́ти; Чима́ло води́ утекло́ (утече́) див. вода́.
2. У значній мірі, дуже. Василь сам про себе лаяв одежу, що на його вже не приходилася та чимало і зносилася (Мирний, IV, 1955, 117); [Кай Летіцій:] Здається, він ображений чимало, що не діждавсь тебе (Л. Укр., II, 1951, 360).
3. Багато часу, надто довго. [Аецій Панса:] А тебе за се хвалить не можу,— ти повинен ще послужити Римові чимало (Л. Укр., II, 1951, 358); На узловій станції наш поїзд мав чимало стояти, і ми, вийшовши з вагона, розбились якось між людьми (Вас., II, 1959, 270); Ант прожив чимало на світі, мав братів — Тудора, Жадана, Тельця й Прися (Скл., Святослав, 1959, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 323.