ЧИ́ННИК, а, ч. Умова, рушійна сила, причина будь-якого процесу, що визначає його характер або одну з основних рис; фактор. — Допускати вагу несвідомого, елементарного в історії,— се ще не значить допускати в ній виключно самі матеріальні чинники (Фр., IV, 1950, 314); Розвиток національної культури в країні соціалізму не є і не може бути чинником відгороджування нації від нації, народу від народу (Рильський, IX, 1962, 124); Верхній шар грунту на відкритій місцевості зазнає впливу таких активних чинників, як вітри, що зносять чорноземний пил з розораних полів (чорні бурі), дощові і снігові води (Наука.., 8, 1958, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 326.