ЧИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. чипля́ть; недок.,діал. Чапіти. — А якби мене доконечне було треба, то через двері заклич. Лиш якби я не виходила, то ти не чипи під дверима та й не зазирай, але берися сама до роботи… (Март., Тв., 1954, 43); — Та я ж би була, вуйночко, цілими днями й ночами чипіла на морозах і берегла любка від нелюдів (Козл., На переломі, 1947, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 328.