ЧИРК, ЧИРК-ЧИ́РК, розм.
1. Звуконаслідування, що означає різкий звук з шумом від тертя одного предмета об інший. Сів німець, поклав автомат на коліна. До рук щось бере.— Чирк! (Не видно. Пітьма). Ага, запальничка!.. (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 260).
2. Уживається як присудок за знач. чи́ркати і чи́ркнути. — Щоб недовго морити! Нехай мені дякують, що швидко діло рішив..— Та чирк! — і підписав "рукою власною" (Кв.-Осн., II, 1956, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 328.