ЧИСЛІ́ВНИК, а, ч. Частина мови, що означає певну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі і відмінюється за відмінками (кількісні числівники) або родами, відмінками і числами (порядкові числівники). Числівники, на відміну від інших частин мови, являють собою лексично замкнену систему (Сучасна укр. літ. м., II, 1969, 248); Числівники в слов’янських мовах бувають прості (назви одиниць), складні (назви десятків), складені (напр., тисяча дев’ятсот п’ятдесят п’ять ) (Сл. лінгв. терм., 1957, 217).
∆ Дробо́ві числі́вники див. дробо́вий; Кі́лькісний числі́вник див. кі́лькісний; Поря́дковий числі́вник див. поря́дковий.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 329.