ЧИ́СТО.
1. Присл. до чи́стий 1, 2, 4-9. Внесли лампу, велику, з чисто протертим склом (Гончар, II, 1959, 395); Вона любила чепуритись і держала себе дуже чисто. Все на їй було чистеньке, неначе нове (Н.-Лев., II, 1956, 279); Матвій ішов поруч передньої підводи, розмовляючи з літньою, чисто виголеною людиною (Мик., II, 1957, 407); Кімната була чисто прибрана (Шиян, Вибр., 1947, 23); Всі ми почуваємо, що діло зробили "чисто", але ніхто про це не говорить (Багмут, Опов., 1959, 67); Їй голос часами тремтів і французька вимова не конечне чисто виходила (Л. Укр., III, 1952, 528); Спахнули очі тепло й чисто (Сос., II, 1958, 429); [Йоганна:] Каменувати мене ти можеш, та не маєш за що, бо я ніколи не жила так чисто, так чесно, навіть свято, як сей рік (Л. Укр., III, 1952, 161); // у сполуч. з прикм., займ. Підкреслює якість ознаки, названої прикметником, займенником. І вже які він пісні складував і як їх співав, господи, милий боже! Чарівничі се були чисто пісні! (Вовчок, І, 1955, 349); — Колись баба Улита, ота, Йосипе, що на Афон ходила, приносила із святої гори якогось зілля, так давала й нам, дітям, понюхати. Так чисто отаким пахло, як оця цигарка (Тют., Вир, 1964, 213); Його трудне, як кора на дереві, обличчя засвічується чисто дитячою цікавістю (Бабляк, Жванчик, 1967, 41).
2. у знач. присудк. сл. Про відсутність бруду, пилу і т. ін. де-небудь. — Як у вас світло та чисто (Н.-Лев., VI, 1966, 12); У гаю чисто й біло… (Коцюб., II, 1955, 275); В оселі діда Дуная чисто, як у вінку (Стельмах, І, 1962, 238); Чисто було на морозному майдані (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 30); // Про стан моральної чистоти, щирості, душевного спокою. На душі ж було радісно й чисто (Тич., Вибр., 1957, 308).
3. присл., розм. Зовсім, абсолютно. — Ну й чоботи… чисто потрухли… (Тесл., З книги життя, 1949, 37); Нарешті, як смеркло вже чисто, прийшов Петро Куп-ріянович з своїм наймитом (Л. Янов., І, 1959, 214); — Хоч би ти сказав хлопцеві. Бач, сорочку вчора надів, чи видно? Свитину ось чисто біля горна поприсмалював (Головко, II, 1957, 214).
Все (всі, весь і т. ін.) чи́сто див. весь1; Геть-чи́сто — абсолютно, цілком, до кінця. Хе, от вже й втомився [Андрій]. Геть-чисто захляв за зиму, захарчувався (Коцюб., II, 1955, 33); Переді мною стелиться вузенька безлюдна вуличка. Цегляні тротуарчики, геть-чисто зчовгані ногами (Кол., На фронті.., 1959, 126); Геть-чи́сто всі — абсолютно всі, без винятку. — То я тобі пораю: збери геть-чисто усі свої вчені книжечки, хрест-навхрест зв’яжи їх ремінчиком.. і йди з мого достатку (Стельмах, Хліб.., 1959, 112).
4. присл., у сполуч. з прикм. Підкреслює винятковість ознаки, названої прикметником; виключно. Обертаєшся назад на захід сонця, і перед тобою знов інша дивна картина, вже чисто гірська (Н.-Лев., II, 1956, 385); Правда, що й та енергія, яка є, чисто пасивна — я таки лінюх, кажучи по правді! (Л. Укр., V, 1956, 268); У новому фільмі "Арсенал" я значно звузив рамки своїх чисто кінематографічних завдань (Довж., І, 1958, 22); Нині часто нетрадиційність, незвичність структури літературного твору, чисто літературні пошуки нових форм сприймаються і навіть визначаються як деяка близькість до кіно (Рад. літ-во, 4, 1963, 129).
5. у знач. порівн. спол., розм. Ніби, неначе. — І в кого він, Петре, такий неспокійний вдався? Ну чисто тобі Марко в пеклі (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 43); Грек узяв статуетку, поставив її перед собою на конторку. — Да! Чисто старий Валіаді (Мик., II, 1957, 249); // Точно, як; зовсім. — Витріщить дядько свої очі на мисник та й вигадує якісь байки, неначе там на миснику і справді привиджується йому між полумисками сатана; чисто, неначе стара баба розказує казки дітям! (Н.-Лев., VI, 1966, 338); [Куліш:] В якому товаристві ти снуєшся, що розмовляєш чисто, як чумак?! (Голов., Драми, 1958, 30).
ЧИ́СТО… Перша частина складних слів, що відповідає слову чи́стий у 1 знач., напр.: чистоголо́вий, чистоголо́сий, чистоліні́йний і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 335.