ЧИТА́Ч, а́, ч.
1. Той, хто читає, хто зайнятий читанням яких-небудь творів, до кого звернені твори писемності. Навіщо Ви, добродію, серед тонкого та правдивого нарису краси світової або горя чи радощів людських додаєте ще й від себе своїх думок, немов хочете сказати читачеві: "ти отак оте розумій, а не інше"? (Мирний, V, 1955, 383); Народжувалися на папері рядки, яким судилося тільки через кільканадцять років дійти до читача (Тулуб, В степу.., 1964, 126); Івана Франка і Лесю Українку в багатотомних виданнях дістали читачі російською мовою тільки оце тепер (Рильський, III, 1956, 109); // Той, хто постійно читає твори якого-небудь автора, видання і т. ін. Попробую перемогти себе і цими днями сяду за роботу, але чи добре це вийде для моїх читачів, не знаю (Коцюб., III, 1956, 342); Читач Української Радянської Енциклопедії знайде в ній правдиву і об’єктивну, ясну і точну довідку про кожну країну і кожну подію (Ком. Укр., 3, 1966, 47); Мою появу на фабриці мало хто помітив. Хіба що щирі читачі директорських наказів прочитали другого дня, що "такого-то зараховується на посаду художнього редактора фабрики" (Ю. Янов., II, 1958, 18).
2. Відвідувач громадської бібліотеки, читальні. Сотні читачів бібліотеки — робітники, службовці, студенти, наукові працівники Львова — уже відвідали виставку (Літ. газ., 6.XI 1952, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 338.