ЧЛЕНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. Ділити, розділяти що-небудь суцільне, єдине на окремі частини. Та ось колій приготувався членувати тушу. Довгий ніж як був — весь, по саму колодочку, втопився в дугасту спину "поліщука", і всі присутні завмерли… (Іщук, Вербівчани, 1961, 432); // перен. Розбивати на основні складові елементи. Кожний читець обов’язково має навчитися правильно членувати мову логічними паузами (Худ. чит., 1955, 96); Членувати слово на морфеми.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 345.