ЧОБІТКИ́, і́в, мн. (одн. чобіто́к, тка́, ч.). Зменш. до чо́боти. Хлопчик проворненько скинув з себе блискучі чобітки й подерся по планках під саму стріху (Вас., І, 1959, 210); Кравцов з хвацьким виглядом вояки стояв у розвалькуватій позі, трохи відставивши вперед праву ногу в низенькому.. чобітку (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 94).
◊ Підгорта́ти (підгорну́ти) під чобіто́к див. підгорта́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 346.