ЧО́ВНИК, а, ч.
1. Зменш. до чо́вен. Легенький човник черкнувся об зелений берег (Н.-Лев., III, 1956, 327); Тихо погойдувався крихітний, на одну людину, човник, і очерети своїм шарудінням присипляли воду (Стельмах, II, 1962, 145); Шевченко годинами бавився з ними. Він малював їм різних тварин, робив паперові млинки, які крутилися, коли діти бігали з ними по кімнаті, та паперові човники, щоб пускати їх в струмочки розталого снігу (Тулуб, В степу.., 1964, 478); *У порівн. У сонячнім просторі щебечуть ластівки. Як човники на морі, вгорі пливуть хмарки (Забіла, У .. світ, 1960, 57); Із-за панського саду срібним човником виринув на небо місяць, а кругом його золота перезва зірок (Вас., І, 1959, 193); // у знач, присл. чо́вником. Як човен.
2. текст. Деталь у ткацькому верстаті з намотаною на шпульку пряжею для прокладання утокової нитки. От і роблю я. Застукала ляда; Бігає човник відтіль і відсіль… Човник і ляда — ткачеві порада; Берди і цівки — ви хліб мій і сіль! (Щог., Поезії, 1958, 104); Вона підійшла до верстата.. Сіла, взяла в руки човник, і пішов він блукати, тягнучи за собою нитку (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 348); *У порівн. Роман йшов і розважав щось; думки снувалися по його голові, як човник поміж основою (Коцюб., І, 1955, 109).
3. Деталь у швейній машині з двонитковим швом, яка подає нижню нитку.
4. бот. Назва двох нижніх суміжних пелюсток у квітках деяких рослин, які часто зростаються між собою. Квітка [гороху] складається з п’яти пелюсток: верхньої — прапорця, двох бокових — весел, або крил, і двох нижніх, що утворюють так званий човник (Зерн. боб. культ., 1956, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 347.