ЧОВПТИ́, пу́, пе́ш, недок., розм.
1. неперех. Іти, важко переступаючи ногами; плентатися. Човпе старий селом (Сл. Гр.); — У нас зіпсувався паровоз під бронепоїздом, негайно одремонтувати! — Переляканий майстер сюди-туди, а тут наш Юхимович човпе (Панч, II, 1956, 460).
2. перех. Те саме, що би́ти 2. Човпуть його, мов дурного (Номис, 1864, № 6217).
3. перех., перен. Повторяти, перев. завчаючи щось напам’ять; // Багато читати. Вона виписувала "Собрание иностранных романов" і зранку до вечора човпла цілі здоровецькі томи французьких романів (Н.-Лев., III, 1956, 216); // коло кого — чого. Зосереджувати увагу на комусь, чомусь. Заклопотана, вона забула за поведінку синову, рукою махнула на думи свої невеселі і все човпла коло однієї думки: хліб (Кос., Новели, 1962, 158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 348.