ЧОРНИ́ЛЬНИЙ, а, е. Прикм. до чорни́ло. Кулька влучила їй якраз у бант, підстрибнула вгору і впала на стіл до Марини Пилипівни, залишивши після себе чорнильний слід у журналі (Сміл., Сашко, 1957, 9); Стіл був покритий шматком червоної матерії з багатьма чорнильними плямами, подекуди пропаленої то сірником, то цигаркою (Дмит., Наречена, 1959, 172); // Кольору темного чорнила. Чорнильна темнота; // Відтворений, зображений за допомогою чорнила. Із зошита Василя Чабаненка випадає промокальний папір; на ньому змальовано корабель і гармату, з жерла якої вилітає хмара чорнильного диму (Донч., IV, 1957, 163).
∆ Чорни́льний горі́шок — хворобливий наріст на молодих дубових вітках та листі, що містить у собі дубильні речовини. У перекладі з латинської слово "гал" означає чорнильний горішок. Колись гали, зокрема дубові (!х у народі звуть дубовими "яблучками"), використовували для виготовлення чорнила (Наука.., 5, 1973, 41); Чорни́льний мішо́к; Чорни́льна за́лоза — залоза в деяких тварин, яка виділяє темну рідину, сепію, що допомагає їм уникати небезпеки. Для захисту від ворогів більшість спрутів випускає з свого тіла, з так званого чорнильного мішка,темну рідину, яка каламутить воду і позбавляє переслідувачів видимості (Наука.., 2, 1958, 23); Всередині тіла каракатиці, кальмара чи восьминога є невелика "чорнильна залоза". Вона виділяє чорну рідину — це і є "чорнило" (Веч. Київ, 26. VII 1957, 4); Чорни́льний оліве́ць — олівець з особливим графітом, який при змочуванні пише як чорнило; хімічний олівець.
◊ Чорни́льна душа́ див. душа́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 355.