ЧОРНОГРИ́ВИЙ, а, е. Який має чорну гриву. Багато оленів-рогачів і чорногривих турів лягло головами від стріл і ратищ боярських (Фр., VI, 1951, 10); Іржуть на вітрі коні чорногриві (Мал., Чотири літа, 1946, 148); *Образно. Ось і сьогодні вечір чорногривий, неначе кінь басує вороний, а я іду , волоссям сивий, сивий, і тільки серцем, серцем молодий (Сос., Щастя.., 1962, 20); // у знач.ім. чорногри́вий, вого, ч. Кінь, який має чорну гриву. Чорногриві, обійшли обози. Неживих знайшли господарів — Й потекли гарячі кінські сльози Гайдукам поміж смолистих брів (Воронько, Коли я.., 1962, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 358.