ЧОРНОКНИ́ЖНИК, а, ч., заст. Той, хто займається чорнокнижництвом; чаклун. Іван простягав руку у сю скуту зимою безлюдність і кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів, планетників всяких, вовків лісових та ведмедів (Коцюб., II, 1955, 335); Мати ненавиділа діда і вважала його за чорнокнижника (Довж., II, 1959, 11); "Фауст" Гете, який виник з народних сказань про вченого-чорнокнижника, узагальнює найбільші досягнення філософської думки свого часу (Рильський, IX, 1962, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 359.