ЧОРНОМА́ЗИЙ, а, е, розм.
1. Чорний від бруду, замазаний в землю, грязь і т. ін. Просовують до його [нього] рученята голі, чорномазі діти, страшні, сухі, тремтять од холоду… (Мирний, І, 1949, 251).
2. З темним кольором шкіри, дуже смуглий. —Шубу одягай! Замерзнеш у степу,— гукнув їй якийсь літній, чорномазий, як циган, козак (Тулуб, Людолови, II, 1957, 445); // у знач. ім. чорнома́зий, зого, ч.; чорнома́за, зої, ж. Людина з таким обличчям.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 359.