ЧОРНОО́КИЙ, а, е. Який має чорні, темні очі. Двоє дітей були круглі, повновиді, чорноокі і дуже веселі (Фр., VIII, 1952, 342); Настя так полюбила чорнооку і кругловиду Галю, що часом більше піклувалася коло неї, ніж коло свого білоголового Івася (Мирний, IV, 1955, 70); Чорноокий юнак стояв на тому самому місці. Спішений, розгублений, безцільно крутив у руках нагайкою (Гончар, III, 1959, 71); // у знач. ім. чорноо́ка, кої, ж. Дівчина, жінка з такими очима. Ой, зіходь же, місяченьку, Високо, високо, Бо чекає козаченька Дома чорноока (Стар., Поет. тв., 1958, 232).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 359.