ЧОРНОРО́ТИЙ, а, е, розм. Який злісно лається, поширює наклепи тощо. Тьху, сказився б ти, ікластий чорте! Знову збурив мене, знову все переплуталось. І що він собі думає, цей чорноротий Блюм? (Кол., На фронті.., 1959, 10); //у знач. ім. чорноро́тий, того, ч.; чорноро́та, тої, ж. Зла, лайлива людина. Хай Соломія не думає, що Катря її й досі боїться. Не ті тепер часи. О, не ті! То нехай же підожде чорнорота та показиться в своїй хаті (Кучер, Трудна любов, 1960, 319).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 360.