ЧОРТОВИНА́, и́, ж., розм. Те саме, що чортови́ння. Уночі сови та сичі покрикували у йому [палаці] на всю околицю, а люди казали — то куці, між ними заходили страшенні перекази про чортовину, відьом (Мирний, III, 1954, 293); Увійшовши в кімнату, я замолов язиком якусь чортовину і почав качатись по канапці (Збірник про Кроп., 1955, 18).
◊ От чортовина́! — уживається для вираження досади. Оце зима! Вікна аж снігом узялись… а одвірки, а двері!.. А куток мокрий який!.. А бік все поболює… Рве кашлять. Та хоч би не чадно… От чортовина! (Тесл., З книги життя, 1949, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 365.