ЧОРТЯ́КА, и, ч. і ж., розм. Те саме, що чорт 1-4. А Геркулес як увалився, То так у пеклі розходився, Що всіх чортяк порозганяв (Котл., І, 1952, 121); — Молибога прибігав аж двічі,— зашепотіла стара, по-лисячому озираючись на двері.— Чи не про отамана вісті в нього? Та нічого мені не сказав, старий чортяка (Мик., II, 1957, 283); *У порівн. — Де ти, як та чортяка, убрався в павутиння? (Мирний, I, 1954, 338)
◊ Чортя́ка но́гу вло́мить (зло́мить, звихне́) див. нога́; Чортя́ка но́сить див. носи́ти; Чортя́ка притаска́ла (притаска́в) див. прита́скувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 366.