ЧОТИРИГРА́ННИЙ, а, е. Який має чотири грані. Під липою, над самим джерелом, стояв чотиригранний камінь (Фр., VI, 1951, 33); Антін Андрійович запустив руку до своєї бездонної кишені й поставив на стіл чотиригранну запорозьку пляшку (Добр., Очак. розмир, 1965, 411); Стебло гороху не зовсім чотиригранне, всередині порожнисте, легко вилягає (Зерн. боб. культ., 1956, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 367.