ЧТИ́ВО, а, с., розм.
1. збірн. Книги, твори для читання. Він любив новинки, переповнені екзотикою, і батько просто з ніг збивався, здобуваючи синові чтиво до смаку (Збан., Курил. о-ви, 1963, 25); [Намісниця:] Говорять, ти вчащать до клубу стала, Якісь книжки безбожні там береш. [Марилька:] Я для Романа. В ямі тій помреш, Якщо не дать йому якогось чтива (Забашта, Пісня.., 1961, 166).
2. Читання, читка. Три дочки [попа], з котрих найстарша — вже дівка на порі, зважаючи на великий піст, коротали час за вишиванням та релігійним чтивом, не виходячи з домівки (Добр., Очак. розмир, 1965, 202).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 370.