ЧУБО́К, бка́, ч. Зменш. до чуб. Такий [Миколка] чорнобривенький, білолиценький, носик невеличкий, щічки круглесенькі, ще й чубок кучерями (Тесл., З книги життя, 1949, 36); Марко блиснув своїми гострими сірими оченятами з-під чорного чубка, що звисав йому на лоб (Мик., II, 1957, 318); Де не взявся сизокрилий Голубок — Як ухопить Горобчика за чубок! (Гл., Вибр., 1951, 53); По однім боці [стежки] хвилювалося жито, по другім жовтіла глиняна круча з чубком червоних маків (Коцюб., II, 1955, 394).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 371.