ЧУБУ́К, а́, ч.
1. Порожнистий стержень люльки, крізь який курець втягує тютюновий дим. Старшина поспішає запалить люльку і так тягне, що в чубуці починає шкварчати, немов на сковороді сало (Вас., І, 1959, 129); У нього в роті стирчала люлька з довгим бурштиновим чубуком (Добр., Очак. розмир, 1965, 64).
2. сад. Живець виноградної лози, який використовують для садіння. В шкільній оранжереї і розсаднику все інакше. Там чубуків і саджанців не рахують на копійки й карбованці, вчитель каже, що їх будуть роздавати колгоспникам, аби виноград ріс у кожному дворі…. (Цюпа, Добротворець, 1971, 132); Над Карпатами ще проносяться запізнілі снігові завірюхи, а в долинах вже повним ходом іде щеплення виноградних чубуків, їх стратифікація (Веч. Київ, 26.III 1958, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 372.