ЧУВ’Я́КИ, ів, мн. (одн. чув’я́к, а, ч.). Шкіряні туфлі з м’якою підошвою без підборів (перев. у народів Кавказу та Криму). Тиша. Повільно пройшли, ліниво розмовляючи, два тюрки. Стихло за рогом шемрання чув’яків (Донч., II, 1956, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 372.