ЧУДЕ́СНО.
1. Присл. до чуде́сний 2. [Василь:] А таки чудесно б ви зробили, коли б вихворостили мене на всі боки!.. (Кроп., II, 1958, 179); Тихонов гостро бачить і чудесно описує світ (Рильський, III, 1955, 397); Гей, ви, далі, далі безкінечні й сині, як чудесно в світі молодому жить! (Сос., II, 1958, 42).
2. у знач. присудк. сл. Про красу навколишньої дійсності. Тепер місячні ночі, на морі чудесно (Коцюб., III, 1956, 362).
3. у знач. виг. Те саме, що чудо́во 3.-Бачиш, бачиш,— говорив він, не спускаючи очей з траншеї,— накрито! Ціль накрито! Чудесно! Молодці! (Гончар, III, 1959, 52); [Захар:] Мій пан на цілу ніч поїхав. Він повернеться аж вранці. [Костомаров:] Ну, й чудесно! (Тич., І, 1957, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 374.