ЧУЖИ́НКА1, и, ж. Зменш.-пестл. до чужи́на.
ЧУЖИ́НКА2, и, ж. Жін. до чужи́нець. Емене, яка досі скоса поглядала на чужинок, підступилась ближче і почала оглядати їх з голови до ніг (Коцюб., І, 1955, 289); Клекочучи від обурення, мовчить бранка і дивиться на стару туркеню з байдужістю чужинки, яка не розуміє наказу (Тулуб, Людолови, II, 1957, 233); Пані ласкаво віталася з усіма, але невідступно держалася коло няньки-чужинки, що несла Вітю (Дн. Чайка, Тв., 1960, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 379.