ЧУ́ХАННЯ, я, с. Дія за знач. чу́хати і чу́хатися. Неначе Броня чогось дожидала, чи радше наслухала, як хтось їй чухає по спині. А те чухання та ніби справляє їй невеличку приємність і невеличкий біль (Март., Тв., 1954, 441); Коросту ніби хтось ще дужче роздратував. Тіло так свербіло, що ніяк не можна було втриматися, щоб не почухатися. А від чухання струпи щеміли ще болячіше (Минко, Моя Минківка, 1962, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 391.