ШАЙТА́Н, а, ч. У мусульманській міфології — злий дух; чорт, диявол. І знов шайтан нашіптує їй грішні думки, каламутить спокій (Коцюб., І, 1955, 288); Шайтан навіяв лиху вигадку ханові Іслам-Гірею, котрий повелів ширинському князеві взяти три тисячі вершників.. і учинити промисел над прикордонними селами і городами козацькими (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 182); *У порівн. — В нічну добу, в годину сонну, Прокрастись можна поуз [повз] стан І донести пану Енею, Як Турн злий з челяддю своєю На нас налазить, мов шайтан (Котл., І, 1952, 223); // розм. Уживається як лайливе слово. — Ти, шайтан турецький,— почав він таким тоном, мовби адмірал Янікоста і справді міг його чути в цей час,— проклятого чорта брат і самого Люципера секретар! Який з тебе лицар..? (Гончар, II, 1959, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 396.