ШАЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Те саме, що шалені́ти 1. — Беріть убивцю і вбийте його, інакше я його вб’ю! — шаліла [Анна] (Коб., II, 1956, 198); Угору стяг! Хай кат шаліє, Хай стисне ще, але на мить! Бо іскру ту святу, що тліє, Несила ворогу згасить (Стар., Поет. тв., 1958, 37); Шаліють фашисти потворні, Та марно лютують вони, Бо люди трудящі, незборні, Не хочуть страшної війни (Мур., Піонер. слово, 1951, 6); Від співу того люди шаліли в нестямі, бо пісня кожного в молінні підносила до самих небес (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 285); Зала гула, зала ревіла і шаліла. Бійці аплодували, тупотіли ногами і на повні груди гукали "браво" та "біс" (Смолич, Театр.., 1946, 50); Нехай це щастя — тільки мрії, Нехай це щастя — тільки сни, Але душа горить, шаліє І лине, рветься до весни (Рильський, І, 1960, 157); * Образно. Шаліє пахуча, невідступна урочистість херсонських лип (Ю. Янов., II, 1958, 194); // Те саме, що пустува́ти1. —Надвір шаліти!-гукнув старши́й (Свидн., Люборацькі, 1955, 30); Ми будемо шаліти, як чорти, Співати і сміятися до ранку… (Шер., Дорога.., 1957, 7).
2. Те саме, що шалені́ти 2. Довкола нього шаліла заметільниця (Коб., І, 1956, 553); В тім місці шаліла тепер люта хвиля, розбиваючись о зубці скали і прискаючи далеко срібною піною (Фр., VI, 1951, 131); Шаліла пекельна морозяна буря (Баш, Вибр., 1948, 196); Японська артилерія шаліла (Дмит., Книга боротьби, 1939, 102); Недалеко міста, лише через річку, шаліла битва (Коб., III, 1956, 460); Кругом шаліла січа (Кач., Вибр., 1953, 125); Над полем бою шаліла вогняна хуртовина, ревіли "катюші", гриміла артилерія, сікли кулемети (Собко, Кавказ, 1946, 67); Лютує сталь… То куль шаліє злива… І потопає все кругом в огні… (Сос., Поезія.., 1961, 66).
3. Те саме, що шалені́ти 4; // безос. [Федора:] А, катюго старий… На чотири вітри оженило б тебе та п’ятий шум. Волос сивіє, а в голові шаліє!.. (Вас., III, 1960, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 400.