ШАЛІ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до шалі́ти. Крім шаліючих.. голосів скрипок, чув я зойк цимбалів (Коб., III, 1956, 114); Так само він не боявся ані реву бурі, ані гуркоту громів, ані того виду шаліючих елементів, бо все те було не чуже йому, до всього того він придивлявся не раз (Фр., IV, 1950, 337).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 400.