ШАМА́Н, а, ч. Служитель культу, знахар у племен, релігія яких грунтується на культі духів, магії. Вони кидалися до шаманів і чаклунів, волали, молилися, бурмотіли закляття.., щоб відігнати злого духа і врятуватися від загибелі (Тулуб, Людолови, II, 1957, 557); Гаврило розповів Юрі, як лікують хворих шамани (Багмут, Щасл. день.., 1959, 165); * У порівн. Музика все витинав щось смичком і пучками на мовчазних струнах і, як дикунський шаман, крутив білками очей (Вас., II, 1959, 341).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 401.