ШАПЧИ́НА, и, ж., розм. Те саме, що ша́пка 1, 2. Робітник був ще дуже молодий, утлий хлопець; відро було для нього тяжке, піт котився рясними краплями з-під низенької смушевої татарської шапчини на темне, мов бронзове, чоло (Л. Укр., III, 1952, 605); Шапчина з облисілого зайця не затуляє обох вух одночасно, а лише одне, і Антошик змушений час від часу натягувати шапку то на один, то на другий бік (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 348); Стоїть ожеред соломи, я прямую до нього. Він насуплений, у білій сніговій шапчині (Коп., Як вони.., 1961, 16); Він аж тепер встиг розглядіти красуню.. Смугляве обличчя, облямоване чорною шапчиною пухнатого волосся, було повне жіночої приваби (Досв., Гюлле, 1961,32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 409.