ША́РКАТИ, аю, аєш, недок.
1. чим, по чому і без додатка. Виконувати якусь дію (скребти, терти і т. ін.), спричиняючи шерех, шарудіння. Іван все шаркає сірником (Коцюб., І, 1955, 411); *Образно. Думки були невеселі і нелегкі, бо він весь час хмурився і лише крізь вузенькі щілини повік гострим зором, мов бритвою, шаркав по незнайомих предметах (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 28); // Видавати шерех, шарудіння, рухаючись або виконуючи якусь дію. Смачно шаркає коса (Стельмах, На.. землі, 1949, 142); Пилка була як жива. Вона то шаркала, то співала, то враз починала пищати (Донч., V, 1957, 63).
2. чим, по чому і без додатка. Ідучи, ступаючи, викликати тертям ніг об підлогу, землю і т. ін. шарудіння, шорхання; човгати. Сашко тихо постукав у сінешні двері, шаркаючи підошвами по каменю (Кучер, Трудна любов, 1960, 115); Хтось ішов по тротуару знизу, кілька пар, чувся сміх, підошви шаркали по асфальту (Загреб., Диво, 1968, 303).
3. Вітаючи когось, виявляючи до кого-небудь особливу пошану, повагу, дякуючи і т. ін., робити рух однією ногою в напрямку до другої з пристуком каблуком об каблук. Він шаркає ногами, схиляє уклінно голову, запрошує мене ласкаво заходити (Кол., На фронті,., 1959, 137); // Танцюючи, виконувати рухи, що супроводжуються пристуком каблуків. Фудзіта, не перестаючи шаркати на ходу й пристукувати закаблуками, пішов слідом за дідуганом (Донч., III, 1956, 314).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 413.