ШАРЛАТА́Н, а, ч. Неук, невіглас, що видає себе за знавця, фахівця; той, хто обдурює кого-небудь. Тому, хто споглядає модерністські опуси, нелегко розібратись, хто перед ним: талановитий митець чи шарлатан (Рад. літ-во, 8, 1967, 7); —Я думав, що маю діло з чесним, правдивим купцем, а не з.. непоправним шарлатаном,— сказав Палладій у дверях (Н. —Лев., III, 1956, 393); — Ой ти, шарлатан! За які ж гроші ти напився?— сміялася Лія (Вас., II, 1959, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 413.