ШАРНІ́Р, а, ч. З’єднувальний пристрій механізму чи будівельної конструкції, що допускає взаємні повороти чи обертання їхніх частин. При правильному різанні і доброму стані ножиць лінія обрізу на деталі повинна бути гладенькою і без задирок. Наявність задирок свідчить про те, що шарнір ножиць розробився (Практ. з машинозн., 1957, 51); Залізо лунко загуло, і з тихим рипом шарнірів половинка брами почала відхилятися… (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 65); І дошка стола, і сидіння — на шарнірах. Їх можна регулювати залежно від зросту учня і місця парти у класному приміщенні (Наука.., 12, 1962, 60); *У порівн. На тонкуватій шиї шарніром рухається адамове яблуко (Стельмах, II, 1962, 63).
◊ Ру́хатися (оберта́тися і т. ін.), як (мов, на́че і т. ін.) на шарні́рах (на шарні́рі) — рухатися легко, вільно. Нехай будуть скоро підошви у дірах — Кружляє ця пара годин уже п’ять. Фігура у Маші немов на шарнірах: Таке виробля там, що й сором казать (С. Ол., Вибр., 1957, 313); Голобородько, наче на шарнірі, повернувся на стільці і визирнув у віконце (Голов., Тополя.., 1965, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 414.