ШАРУДІ́ТИ, джу́, ди́ш, недок., чим і без додатка.
1. Видавати слабкий шерех, шелест. У хаті стало тихо. Шаруділи тільки олівці та пера, та лупотіли папери… (Вас., І, 1959, 165); Кипариси слухають… І поять ніч пахощами, і пестять ніч вітами своїми, і шарудять тихо-тихо хвоєю (Вишня, І, 1956, 196); Сніг по шибці шарудів… (Тич., II, 1957, 152); Ледь шарудить під кроком тепла глиця (Сос., Зел. світ, 1949, 39); Тихо-тихо, аби не шарудіти, перегортаю в папці непожовклі сторінки (Логв., Давні рани, 1961, 52); // безос. Чує вона,— під столом шарудить і хтось торкає її чоботом в ногу то з одного боку, то з другого (Н.-Лев., III, 1956, 140); // Викликати слабкий шерех, шелест. Тоді ставало знов тихо, під лавками пищали миші, що вже перебирались на зиму до хати, та таргани шаруділи у миснику (Коцюб., II, 1955, 74); Щебетав соловейко, зорі мигали, вітерець пахучий шарудів вишеньками (Тесл., Вибр., 1950, 81).
2. розм. Шукати навпомацки, спричиняючи слабкий шерех, шелест. Розглядали шафу з усяким збіжжям, шаруділи й поза шафою, обдивлялися всі куточки (Мирний, IV, 1955, 383); [Савка:] Чую, шамотить щось до воза; підійшло, давай кожуха розкривати. Розкрило кожуха, далі починає лапою шарудіти по виду, поводило по лобі, по губах, по бороді, налапало вуса та як не чкурне од воза, тільки бур’ян зашумів (Вас., III, 1960, 61); За хвилину я вже шарудів у шафі (Мик., Кадильниця, 1959, 40); Брати, пригинаючись, мовчки входять до хати. Старший шарудить рукою по окрайцю комина, одначе зразу ж лає себе: ..дурні думки потягнули до тих часів, коли вдома були сірники (Стельмах, II, 1962, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 418.