ШАРХ, ШАРХ-ША́РХ, виг. Звуконаслідування, що вживається на означення короткого шарудливого звуку від тертя, човгання і т. ін. Оркестр грає марш, я чую потужні звуки труб і дружний тупіт ніг: шарх-шарх, шарх-шарх… (Кол., На фронті.., 1959, 29); — Виклепав [Оверко] косу, помантачив.. І поніс, брате, наскрізь через усі гони — шарх! шарх!.. (Головко, І, 1957, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 419.