ШВЕ́ДЧИ́НА, и, ж., розм., заст.
1. Війна з шведами. Древня була моя бабуся-покійничка,— ще то з тих старосвітських людей, що шведчину й усякі невпокої козацькі своїми очима бачили (П. Куліш, Вибр., 1969, 263); // також із сл. полтавська. Битва зі шведами. Про Сагайдачного співали [гребці], Либонь співали і про Січ, Як в пікінери набирали, Як мандровав [мандрував] козак всю ніч; Полтавську славили шведчину (Котл., І, 1952, 112).
2. Період панування шведів на Україні (1808-1809 роки). Розказали кобзарі нам Про войни [війни] і чвари, Про тяжкеє лихоліття… Про лютії кари. Що ляхи нам завдавали — Про все розказали. Що ж діялось по шведчині! То й вони злякались! Оніміли з переляку, Сліпі небораки (Шевч., II, 1963, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 428.