ШВЕ́НДЯТИ, яю, яєш, недок., розм. Ходити туди-сюди (перев. без певної мети, без потреби); тинятися. [Кобзар:] Тепер народ той швендяє і сюди і туди, як бджоли, що згубили матку. Одні з-за Дніпра біжать, другі за Дніпро тікають — і не розбереш нічого (Мирний, V, 1955, 81); — Не швендяй під ногами! Забирайся (Мик., Повісті.., 1956, 70); // Бродити, блукати де-небудь. Він був козаком у Потоцького, а там помандрував у черкаські ліси до Залізняка; ходив з Гонтою виручать Умань, довго був січовиком і по Волощині швендяв (Стор., І, 1957, 152); Наймички.. страшили малого Аркадія, що ввечері серед прочан з’являються цигани з величезними міхами і забирають дітей, які швендяють без батьків (Вільде, Сестри.., 1958, 45); // Бувати де-небудь з певною метою. Дід Грицай.. одбився од роботи.. та все швендяв з старою по весіллях, по хрестинах та похоронах (Н.-Лев., IV, 1956, 193); // Повільно рухатися; іти, ходити, не поспішаючи. Яків по хазяйству швендяє, — не через те, щоб йому хотілося робити, а треба комусь і за ним дивитись (Мирний, IV, 1955, 53); — Я гадаю, Варваро Павлівно, вже можна варити картоплю, ну, скільки вони ще можуть швендяти? Десять хвилин, не більше! Ну, безсовісні, отак запізнитись! (Собко, Справа.., 1959, 30); // до кого. Приходити до кого-небудь. [Xрапко:] Хіба ти не бачиш, що вони [люди] щодня швендяють до мене, пороги оббивають? (Мирний, V, 1955, 122); // до чого. Іти кудись, прямувати, рухатися в певному напрямку. Шатнувся [Еней] миттю сам із хати, Своїх троянців позбирати; Зібравши, дав такий приказ: "Як можна швидше укладайтесь, Зо всіми клунками збирайтесь, До моря швендяйте якраз!" (Котл., І, 1952, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 428.