ШВИРГОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і неперех., розм. Підсил. до швиргнути. Дід Панас виплутував рибу, клав собі в човен; налапав дві жаби й швиргонув їх спересердя геть у воду (Н.-Лев., І, 1956, 66); Щось наче підхопило мене й швиргонуло на землю (Сміл., Сашко, 1954, 84); Мар’ян Хомаха вискочив з хати. І капелюха свого забув. Устина швиргонула його за поріг (Чорн., Визвол. земля, 1950, 180); // безос. Ліве колесо потрапило в невидиму калабаню, тачка брикнула задом, і Йоньку швиргонуло в потік (Тют., Вир, 1960, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 433.