ШЕВЦІ́В, це́ва, це́ве. Прикм. до швець; належний шевцеві. —Чого ж він на замкову гору забрався? — Кажуть, гуляти либонь пішли. Він, значить, та шевців хлопець Карпо (Мирний, І, 1954, 280); Слобідські хлопці — шевців Казимірка та млинарського слюсаря Федько — лазили вже тим [підземним ходом], що до ріки (Смолич, II, 1958, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 435.