ШЕЛЕ́ПНУТИ, ну, неш, док., діал.
1. Однокр. до шеле́пати 1.
2. З силою ударити; // безос. Тілько що Федір уступив у хату, як його ще на порозі привітав нестямний крик.. Федора наче в груди кулаком шелепнуло (Мирний, IV, 1955, 229); // Упасти, перев. з глухим звуком, шумом. Він так і шелепнув у саму середину (Сл. Гр.); Навіть забув [Мусій], якої висоти сінешній поріг-зачепився і мало не шелепнув серед сіней (Речм., Весн. грози, 196І, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 436.