ШЕЛИ́ХВІСТ, воста, ч., розм. 1. Те саме, що шилохві́ст. Он муркало про щось двоє чирят-хропунків, а їхні приглушені голоси забивав шелихвіст, квокчучи, мабуть, і відсапуючись на воді (Досв., Вибр., 1959, 411).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 438.