ШЕ́МРАТИ, ає, недок., чим і без додатка. Видавати легкий шум, шерех і т. ін. Стежка йде повз городи, а на городах шемрає сухе бадилля (Донч., II, 1956, 349); // Викликати, спричиняти слабий шерех, шелест. *Образно. Присмерк залазить під ліжко, він шемрає за темною завіскою, він дивиться з чорних очей Хачатурова (Донч., II, 1956, 271); — Куди, куди, куди? — шемрали хвилі невтомимо кождої ночі й лизали жалібно берег, і плескались.. о велике каміння (Коб., І, 1956, 462).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 439.